Skies at Our Feet (Небо у наших нiг) - Drudkh

Долини падають і туляться до ніг,

Звивають завої, відсахуючись, гори.

Наш пружний крок тверда земля доріг

Стрічає стогоном покори.

Чи ж не підіб'єм, не зірвемо ми

І обрій цей, і хмари ці рожеві?!

І вогкий вітер дужими грудьми

Співає на моїм мечеві.

Приxодили.

Стрічали шану й страх,

Здолавши багна, пущі і вертепи.

Приносили в приплющених очах

Своє блакитно-зеленаве небо.

Ми не зазнали радости.

Були

Їх пестощі рвучкі і небуденні.

Зривалися.

Збиралися й ішли.

Їм скрізь були краї ще більш південні.

І діти ці, вони уже тепер

Тікають в гори, наче вовченята,

І в них під чолом — синява озер,

Неспокій хвиль і далеч необнята.

The valleys fall and huddle at your feet,

Winding curves, drying up, mountains.

Our resilient step is solid ground roads

Meets a groan of humility.

If we don't, we won't break

And this horizon, and these pink clouds ?!

And a damp wind with strong breasts

Sings on my sword.

They came.

Met honor and fear,

Overcoming swamps, forests and nativity scenes.

Brought with eyes closed

Its blue-green sky.

We were not happy.

There were

Their caresses are jerky and unusual.

They broke down.

Gathered and went.

They had even more southern lands everywhere.

And these children, they are already

They flee to the mountains like wolves,

And under their foreheads - blue lakes,

The restlessness of the waves is far from embraced.