І засміялась провесінь: — Пора!

-

за Чорним Шляхом, за Великим Лугом —

дивлюсь: мій прадід, і пра-пра, пра-пра —

усі ідуть за часом, як за плугом.

За ланом лан, за ланом лан і лан,

за Чорним Шляхом, за Великим Лугом,

вони уже в тумані - як туман —

усі вже йдуть за часом, як за плугом.

Яка важка у вічності хода!

-

за Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

Така свавільна, вільна, молода —

невже і я іду вже, як за плугом?!

І що зорю?

Який засію лан?

За Чорним Шляхом, за Великим Лугом.

Невже і я в тумані - як туман —

і я вже йду за часом, як за плугом?..

И засмеялась весна: — Пора!

-

по Черному Пути, по Великому Лугу

смотрю: мой прадед, и пра-пра, пра-пра

все идут по времени, как за плугом.

По лану лан, по лану лан и лан,

по Черному Пути, по Великому Лугу,

они уже в тумане - как туман -

все уже идут по времени, как за плугом.

Какая тяжелая в вечности походка!

-

по Черному Пути, по Великому Лугу.

Такая своевольная, свободная, молодая

неужели и я иду уже, как за плугом?!

И что звезду?

Какое засеянное поле?

По Черному Пути, по Великому Лугу.

Неужели и я в тумане - как туман -

и я уже ухожу за временем, как за плугом?..