Тобі знайоме почуття спустошення,

Коли ідуть бої без оголошення,

Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,

А у душі тепло замінюють морозами.

І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,

Прийшов до тями, опинившись на платформі…

Пульсує в грудях серце посеред самотності,

І вже ось-ось почнеться відлік незворотності…

І ніби до повітря доступ перекрили,

Та через мить ти підірвешся на ворожій міні…

І ніби місто охопила революція:

Скрізь падає каміння, палають вулиці.

А на майданчиках дитячих гуляє вітер,

Порожня гойдалка, там де вчора були діти

І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,

Луна довічний сум твоєї втрати.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Тобі знайоме прощавання нескінченне

Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах…

Квиток в один кінець і ти стоїш на станції

І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції.

У голові прокручуєш з життя світлини,

Щоб все запам’ятати до останньої краплини.

І вже нема часу триматись за руки,

І наче мить проносяться години.

А далі потяг їде на шаленій швидкості,

Від рідної землі твоєї долає відстані,

Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,

Та крик птахів розлітається по автострадах.

Туди, де ми навік пов’язані з тобою,

Туди, де час ніколи нам не дасть спокою

У цих миттєвостях та їх дрібних частинках,

Ми разом до останньої життєвої сторінки.

І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,

Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.

Тебе знакомо чувство опустошения,

Когда идут бои без объявления,

Когда Отчизну делят, не спросив разрешения,

А в душе тепло заменяют морозами.

И будто ты спортсмен, уже который год не в форме,

Пришел в себя, оказавшись на платформе…

Пульсирует в груди сердце посреди одиночества,

И вот-вот начнется отсчет необратимости…

И будто к воздуху доступ перекрыли,

Но через мгновение ты взорвешься на вражеской мини…

И будто город охватила революция:

Везде падают камни, пылают улицы.

А на площадках детских гуляет ветер,

Пустые качели, там где вчера были дети

И в тишине бесчеловечной, как скрипящая решетка,

Месяц пожизненный печаль твоей утраты.

И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,

Я тебя не забываю, потому что родней нет.

Тебе знакомое прощание бесконечно

Когда только боль и отчаяние бегут по твоим венам…

Билет в один конец и ты стоишь на станции

И едва держишься, чтобы не сойти с дистанции.

В голове прокручиваешь из жизни фотографии,

Чтобы все запомнить до последней капли.

И уже нет времени держаться за руки,

И будто мгновение проносятся часы.

А дальше поезд едет на безумной скорости,

От родной земли твоей преодолевает расстояния,

Туда, где с гор срывает реки водопадами,

Но крик птиц разлетается по автострадам.

Туда, где мы навеки связаны с тобой,

Туда, где время никогда нам не оставит в покое

В этих мгновениях и их мелких частицах,

Мы вместе до последней жизненной страницы.

И пусть с тобой рядом еще не скоро буду я,

Я тебя не забываю, потому что родней нет.