Примари - Воплі Відоплясова

Останнім часом я, буває, не сплю,

Я не пишу вірші, а просто лежу.

Я однозначно чую, щось там живе.

То не малечі рух, ні котика писк,

То не фотелі тінь, ні місячний блиск.

Доволі чітко бачу — щось там снує,

Хтось ходить, там бродить косматий хтось промайнув.

Полиці скрип і шурхіт, в кухні возня,

На мить воно замре і знову гульня.

Кричати хочу, та й повітря нема.

То мари, примари, тумани і лиховій

Плетуть, верзуть, горнуть наші думки.

Кохана спить, а я уважно стежу,

Схопити хочу мить, таємну межу,

Де сон і яв ведуть химерний двобій,

Я встану, я вспряну, умить лечу і парю.

Схоплю зорю, а все ж лежу.

Тихий вирій тут і нині ладить наше життя.

Тихий вирій тут і нині ладить наше життя.

Lately, I sometimes do not sleep,

I'm not writing poetry, I'm just lying down.

I can definitely hear something living there.

It's not a little movement, no cat squeak,

It is not an armchair shadow, nor the moonlight.

I can see quite clearly - something is scurrying there,

Someone is walking, someone is passing by.

Shelves creak and rustle, in the kitchen fuss,

For a moment it will stop and play again.

I want to shout, and there is no air.

Then dreams, ghosts, fogs and disaster

They weave, weave, unravel our thoughts.

Beloved is asleep, and I'm watching closely,

I want to capture the moment, the secret border,

Where dream and reality lead a bizarre duel,

I get up, I get up, fly and steam.

I grab the star, and yet I lie down.

The quiet vortex here and now arranges our lives.

The quiet vortex here and now arranges our lives.