Я люблю твої кроки - Марія Бурмака

Я люблю твої кроки у тихих садах

Де троянди густi, мов туман бiля вiкон

Молодесенький мiсяць i срiбний наш дах

I неторканий смуток один в них великий

Може все це приснилось комусь i колись

Тих садiв нереальний причаєний подих,

Ти забутий навiки, ти рiдний наскрiзь,

Я люблю твої кроки у тишi по сходах

Тi троянди чекають давно не тебе

Хто там знає, що їм може й сто навiть рокiв

Я люблю твої кроки нiколи й нiде

Я люблю твої кроки, люблю твої кроки.

Я люблю твої кроки нiзвiдки вночi

В тих садах, де немає нi саду, нi дому,

Але є ще тi сходи i є тi ключi,

Лиш дверей не вiдчинить нiхто i нiколи.

I love your steps in quiet gardens

Where roses are thick, like fog near windows

The young moon and our silver roof

And the untouched sadness of one of them is great

Maybe someone dreamed of all this once

Those gardens have an unreal hidden breath,

You are forgotten forever, you are native through,

I love your steps in silence on the stairs

Those roses haven't been waiting for you for a long time

Who knows that they may even be a hundred years old

I love your steps never and nowhere

I love your steps, I love your steps.

I love your footsteps out of nowhere at night

In those gardens where there is neither a garden nor a house,

But there are still those stairs and there are those keys,

Only no one will ever open the door.