Тихо цокає годинник - Марія Бурмака

Тихо цокає годинник,

мiж минулим i майбутнiм на межi

На шляху моїм порожнiм

Випадковi подорожнi двi душi

Хай дитинство вже далеко,

Повертаються лелеки, як колись,

Зорi з мiстом розминулись,

А вночi перегукнулись, i зiйшлись…

На пiвкроку ближчає зима, вже не вiдпускає,

На пiвсловi вiднаходжу смак, що його знаю…

Нiч осiння наступає,

Гiлку мiсяць колисає, стука в раму…

Засипа дорогу листям,

Засинає моє мiсто…

Надобранiч…

The clock is ticking softly,

between the past and the future on the border

On my empty path

Vipadko's two souls

Have a long childhood,

Storks return as before,

The dawn has passed with the city,

And at night they resounded, and converged…

Winter is approaching on the pivkroku, it is no longer vidpuskaê,

In half a word I see a taste that I know yoga…

Nothing autumn is coming,

The moon is swaying, knocking on the frame…

Fills the road with leaves,

Zasinaê moě misto…

Nadobranič…