Крокую по слідам, уникаючи зірок

Римую небесам і ставлю на зеро!

Пишу це завдяки обірваних з плечей

Крил, а ваші мідяки залишу для очей…

Від щастя до біди, де реп не для дерев

Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!

Мрій тільки як і я!

Не бійся темноти!

Буває як не як час коли і ти не ти!

Час, коли пливе з-під ніг розплавленна земля!

Але я зрозумів чого прагнула змія!

Вказала на слабке і я з'їв не озернувсь

Але вірю прийде час, коли зможемо звернуть!

І вічний райський сад, знайдемо у собі!

Так хочеться назад повернутись, де слабкі

Мої рими і слова, але сильний, як і дух

Мій погляд, де ще в дзеркалі не ворог мій, а друг!

Де більший за понтами і де менший за роками

I де гупаю по стінам дуже тонкими руками!

Де я кричу на весь це світ і де лечу я

I де мені начхати, що він мене не чує!

І радуючись тріщині, йду до перемоги

Біжу до вас із віршами і вірю в них, як в Бога!

Де друзі мої разом, під під'їздом і чекають

I наші всі образи нас так сильно не чепають

Крокую по слідам, але тільки ті сліди

Згубились, — мені там, підсказали — йди сюди…

І я повірив і пішов, стежками тих людей

І багато чого знайшов, але тільки не себе…

Забув свою мету, там забув свої удари

Але зрозумів — іду, — на місці, а не далі

І залишив ті міста, де блукав один до того

Почав з нового листа шукати до себе дорогу!

Попереду був ліс, в лісі було болото

І я випадково вліз в його чорну позолоту…

По вуха зачерпнув і досхочу наївся

І думав, що помру я один у тому лісі!

Але витягнули руки і я знову пішов…

Ті міцні, великі руки — тягнулись із книжок!

І вже відчуваю мама, — нарешті іду слідами!

І я бачу своє сонце!

Але воно сідає…

Крокую по слідам, уникаючи зірок

Римую небесам і ставлю на зеро!

Пишу це завдяки обірваних з плечей

Крил, а ваші мідяки залишу для очей…

Від щастя до біди, де реп не для дерев

Мій, будую в собі дім, без замкнутих дверей!

Мрій тільки як і я!

Не бійся темноти!

Буває як не як час коли і ти не ти!

Шагаю по следам, избегая звезд

Римлю небесам и ставлю на зерно!

Пишу это благодаря оборванным с плеч

Крылья, а ваши медяки оставлю для глаз…

От счастья до беды, где рэп не для деревьев

Мой, строю в себе дом, без запертой двери!

Мечтай только как и я!

Не бойся темноты!

Бывает как не время когда и ты не!

Время, когда плывет из-под ног расплавленная земля!

Но я понял чего стремилась змея!

Указала на слабое и я съел не озёрнувшийся

Но верю придет время, когда сможем свернуть!

И вечный райский сад, найдем в себе!

Так хочется обратно вернуться, где слабые

Мои рифмы и слова, но сильный, как и дух

Мой взгляд, где еще в зеркале не враг мой, а друг!

Где больше по понтам и где меньше по годам

И где стучу по стенам очень тонкими руками!

Где я кричу на весь этот мир и я лечу я

И где мне плевать, что он меня не слышит!

И радуясь трещине, иду к победе

Бегу к вам со стихами и верю в них, как в Бога!

Где друзья мои вместе, под подъездом и ждут

И наши все образы нас так сильно не трогают

Шагаю по следам, но только те следы

Потерялись, мне там, подсказали, иди сюда…

И я поверил и пошел, тропами тех людей

И многое нашел, но только не себя…

Забыл свою цель, там забыл свои удары

Но понял — иду, — на месте, а не дальше

И оставил те города, где бродил один к тому

Начал с нового письма искать себе дорогу!

Впереди был лес, в лесу было болото

И я случайно влез в его черную позолоту…

По уши зачерпнул и вдоволь наелся

И думал, что умру я один в том лесу!

Но вытянули руки и я опять пошел…

Те крепкие, большие руки — тянулись из книг!

И уже чувствую мама, наконец-то иду по следам!

И я вижу свое солнце!

Но оно садится…

Шагаю по следам, избегая звезд

Римлю небесам и ставлю на зерно!

Пишу это благодаря оборванным с плеч

Крылья, а ваши медяки оставлю для глаз…

От счастья до беды, где рэп не для деревьев

Мой, строю в себе дом, без запертой двери!

Мечтай только как и я!

Не бойся темноты!

Бывает как не время когда и ты не!