Не знаю з чого почати…

Пишу, тому що не можу

Мовчати і далі по чатам,

А тому перо — це заточений ножик

Який мокає чорнило

З яким я тягнусь і читаю під стукіт

Овалу, і поки по сайтам чорнили

Мене я дістав до самої суті!

Де не надумані панчі

Де не підвязані рими!

Де я не раб і не пан чи

Хтось іще там на суспільній драбині

А просто людина зі слухом

Який чує слово, а не лише ноти…

Вибач, що вийшло так сухо

Але піді мною ніколи не мокло!

Я знову про себе, — fuck off!

А чому я мушу читати про когось?

— Де Лоїк?

— Кричав ваш Фагот…

Він там, де не буде «Танка на майдані Конго»!

Він там, де не буде відносних

Ваши ужимок і ваших гримасок

Пройшли ті часи дев’яностих

Коли я був в захваті від — німої гри «Масок»!

Пройшли ті часи, коли вчив вас і радив

Коли сліпо бився на баттлах…

Не знаю хто я, напевно ваш прадід

Якщо Гіга ваш батя

Лишаю позаду

Всі свої випади і йду до Цербера…

Вчився писати

Шукаючи крайнього, але весь час він кричав мені з дзеркала…

Альбом за альбомом

Все глибше пірнаю

В свою підсвідомість

В свою ненормальність

Де я зневажаю суспільну реальність

Яку я вважаю зенітом ілюзій!

Я в римах свій край ніс, де крайність —

Єдиний мій спосіб потрапити в лузу!

І сховатись від кию назавжди

В руках тих, хто грає тобою і мною…

А всі свої «перли», що нажив

Тобі віддаю і вертаюсь до себе на дно я

Шукати нові

Але вони такі непомітні…

І чую, наступного разу мені

Не вистачить слів, точніше — повітря…

А тому пишу, як в останнє

Моє послання — повстання!

Тим хто стойть не по стайням

I тим хто не вмер живучи по квартирам, по спальням…

І це моє інтро

Розганяє альбом мій неначе вітром!

Я зламав свою душу для вас, —

Ось чому вам розкажуть, що Лоїк — відкритий…

Де танцюють в намисті, за кісточку в мисці

З пустими словами по чартам —

Я знову кружляю на місці

I не знаю з чого почати…

Щоб не вилитіть по ночі

Пустим звуком з вікон…

А тому все повільніше і все змістовніше

З віком…

Не знаю с чего начать…

Пишу, потому что не могу

Молчать и дальше по чатам,

А потому перо — это заточенный ножик

Какие мокающие чернила

С которым я тянусь и читаю под стук

Овала, и пока по сайтам чернил

Меня я получил до самой сути!

Где-ненадуманные панчи

Где не подвязаны рифмы!

Деяние не раб и не господин

Кто-то еще там на общественной лестнице

А просто человек со слухом

Который слышит слово, а не только ноты…

Извини, что получилось так сухо

Но подо мной никогда не промокло!

Я снова о себе,— fuck off!

А почему я должен читать о ком-то?

—Где Лоик?

— Кричал ваш Фагот…

Он там, где не будет «Танка на площади Конго»!

Он там, где не будет относительных

Ваши ужимки и ваши гримаски

Прошли те времена девяностых

Когда я был в восторге от немой игры «Масок»!

Прошли те времена, когда учил вас и советовал

Когда слепо бился на баттлах…

Не знаю кто я, наверное ваш прадед

Если Гига ваш батя

Оставляю позади

Все свои выпады и иду к Церберу…

Учился писать

Ища крайнего, но все время он кричал мне из зеркала…

Альбом по альбому

Все глубже ныряю

В свое подсознание

Свою ненормальность

Деяние презираю общественную реальность

Какую я считаю зенитом иллюзий!

Я в рифмах свой край нос, где крайность —

Единственный мой способ попасть в лузу!

И спрятаться от кия навсегда

В руках тех, кто играет тобой и мной…

А все свои «жемчужины», которые нажил

Тебе отдаю и возвращаюсь к себе на я

Искать новые

Но они так незаметны…

И слышу, в следующий раз мне

Не хватит слов, точнее — воздух…

А потому пишу, как в последний раз

Мое послание – восстание!

Тем кто стойт не по конюшням

И тем кто не умер живя по квартирам, по спальням…

И это мое интро

Разгоняет альбом мой как ветром!

Я сломал свою душу для вас.

Вот почему вам расскажут, что Лоик открыт.

Де танцуют в ожерелье, за косточку в миске

С пустыми словами по чартам—

Я опять кружу на месте

И не знаю с чего начать…

Чтобы не вылить ночью

Пустым звуком из окон…

А потому все медленнее и все содержательнее

С возрастом…