Телеграфи мовчать, хтось зрадив ідею.

Всі втратили віру але лиш дивляться в небо.

Там апостоли грають у карти під скрегіт зубів.

На розбитих іконах колишніх ідей

Плачуть горобці бо у них Прометей

Заберає вогонь, щоб зігріти Богів.

Приспiв:

І віяв вітер, плакали квіти.

Боже, зглянься, це ж все твої діти.

Так жадібно вдихають грудьми запах війни.

Хто вмирав десять раз за волю,

Той знає справжню її ціну.

Хто розгніваний бігав по полю

Вбиваючи грім піднімав цілину.

І скидаючи з себе хреста,

Бо не в змозі нести.

Десять раз задля того вмирав,

Щоби знову воскрести.

Приспiв:

І віяв вітер, плакали квіти.

Боже, зглянься, це ж все твої діти.

Так жадібно вдихають грудьми запах війни.

Вийдеш з хати, подітись немає куди від болю.

Де дорога від сліз буркуном проросла.

Від порогу, до Гуляй поля.

Телеграфы молчат, кто-то предал идею.

Все потеряли веру, но только смотрят в небо.

Там апостолы играют в карты под скрежет зубов.

На разбитых иконах прежних идей

Плачут воробьи боевых Прометей

Уносит огонь, чтобы согреть Богов.

Припев:

И веял ветер, плакали цветы.

Боже, сжалься, это все твои дети.

Так жадно вдыхают грудью запах войны.

Кто умирал десять раз за волю,

Тот знает подлинную ее цену.

Кто разгневанный бегал по полю

Убивая гром поднимал целину.

И сбрасывая с себя креста,

Ибо не в состоянии нести.

Десять раз ради того умирал,

Чтобы снова воскрести.

Припев:

И веял ветер, плакали цветы.

Боже, сжалься, это все твои дети.

Так жадно вдыхают грудью запах войны.

Выйдешь из дома, деваться некуда от боли.

Где дорога от слез донником проросла.

От порога, до Играй поля.