У твоїх обіймах ніч пала, не здолає, а ні сон, а ні мла.

Жагою втіхи втомлені тіла, ця історія, як світ стара.

Завмирає все довкруг востаннє і любов вмирає ранком, як від ран.

Не дай вам Боже звідати хоч раз, зрозуміло все без зайвих слів.

Не жалію, що туман між нами ліг, цей туман з невиплаканих сліз.

Чим для тебе, любий мій, були наші ночі, зрозумієш серед злив у обіймах іншої

колись.

А я не благаю ніжності востаннє, не почуєш з уст моїх зітхання.

Мовчання — хрест тяжкий для двох, де легку розіп'яту любов я понесу одна.

Лиш здавалося, що ми одне, промайнемо крізь життя,

І не торкне нас гірка отрута забуття, ця історія, як світ стара.

Завмирає все довкруг востаннє і любов вмирає ранком, як від ран.

А я не благаю ніжності в останнє, не почуєш з уст моїх зітхання.

В твоих объятиях ночь пала, не преодолеет, ни сон, ни мла.

Жалостью утешения уставшие тела, эта история, как мир стара.

Замирает все в последний раз и любовь умирает утром, как от ран.

Не дай вам Бог испытать хоть раз, разумеется все без лишних слов.

Не жалею, что туман между нами лег, этот туман из невыплаканных слез.

Чем для тебя, дорогой мой, были наши ночи, поймешь среди ливней в объятиях другой

когда-то.

А я не умоляю нежности в последний раз, не услышишь с уст моих вздохов.

Молчание — крест тяжелый для двоих, где легкую распятую любовь я понесу одна.

Лишь казалось, что мы, промелькнем сквозь жизнь,

И не затронет нас горький яд забвения, эта история, как мир старая.

Замирает все в последний раз и любовь умирает утром, как от ран.

А я не умоляю нежности в последний раз, не услышишь с уст моих вздохов.