Зупини час - Роллік'с

А може так не треба, чи варто зупинитись на мить або заплющити очі та вниз не дивитись

Не хочу стати я сірою тінню безмовною з холодними стінами думками ділитись

До самої прірви, до згубного краю ступаю, ногами міряю страх

Та я ще не певний, чи знову повірю словам, що тремтять на губах:

Зупини час.

Скільки лишилося нам?

Прожени біль.

Знову між нами стіна…

Зачинені двері, застиг погляд на стелі, так дивно, як лунко годинником тікає

пульс

І не так вже й цікаво, що стане відтепер, і не важливо не скільки чи впаду або

зірвусь

До самої прірви, до згубного краю ступаю, ногами міряю страх

Та я ще не певний, чи знову повірю словам, що тремтять на губах:

Зупини час.

Скільки лишилося нам?

Прожени біль.

Знову між нами стіна

Мій біль стане стіною, спробуй розбити, якщо є сили

Не зупинили, час тікає, ще ближче до прірви, а ми не змінили нічого,

лишилася крихта остання до згубного краю, не вірю, не знаю…

І далі ступаю, на жаль, не помічаючи сенсу, наче згасаю

Or you may not need to stop for a moment or close your eyes and not look down

I do not want to become a gray shadow speechless with cold walls to share thoughts

I step to the very abyss, to the pernicious land, I measure fear with my feet

But I'm still not sure if I'll believe the words that tremble on my lips again:

Stop time.

How much do we have left?

Get rid of the pain.

The wall between us again…

The door was closed, his gaze froze on the ceiling, as strange as the hole of a clock running away

pulse

And it's not so interesting what will happen from now on, and it doesn't matter how much I fall or not

I will break

I step to the very abyss, to the pernicious land, I measure fear with my feet

But I'm still not sure if I'll believe the words that tremble on my lips again:

Stop time.

How much do we have left?

Get rid of the pain.

Again a wall between us

My pain will become a wall, try to break if you have the strength

Didn't stop, time is running out, even closer to the abyss, and we haven't changed anything,

the last crumb is left to the pernicious edge, I do not believe, I do not know…

And I continue to walk, unfortunately, not noticing the meaning, as if fading