Кажеш — все про мене знаєш ти, навіть стіни мають очі тут

Ну у кого вже навчилася, дай йому мою сорочку — білу ту

Ти така, як я, незламана

(Troubles said «hello», joy said «peace and love»)

Але там, де я себе запхав ані психолога, ні шамана

Після всього, через що пройшли починати знову все з нуля!

Небо-небо, чуєш, небо, я земля, бо вже той день коли

Ми зриваємося на крик i я не знаю тебе — я звик

Якщо можеш без мене далі йти, то підкажи, коли відпустить

В руки твої, що очікують, крізь валуни човен правлю

Зі шкіри вистрибну списом, стрілою наввиперед

Поряд в останній твій зойк я себе поставлю

Аби все знов розпочати, зіграти наш спільний сет!

А ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини

Ми сподівались від бруду вимитись, за руки взятись і вийти

Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти!

Так усе й влаштовано: тут зашив — там тече

Якщо впав — встань знов, переклав на інше плече — пішов

Брак людей, сутінки думок, поклади їм край

Коли все ніяк — перевертай вініл, крути ще

Куплені-продані, забуті-згадані

Але не крадені сонячні наші дні, ні

Різні, коли брудні, коли тендітні, ні

Хочеш пробач, хочеш «ізвіні» — але

Ким тобі був, ким тепер став, ким була мені?

Ми були на все це згодні, прошу

Тільки не сьогодні, чуєш, тільки не сьогодні!

Я намагався, знають на горі, бути ким я є

Лиш мені моє, собі лиш своє

Бо невдовзі хвилі змиють сліди

Там, де спільну мову шукав з тобою

В небі нічному серпневому наше придане

Чому так довго минав, хто ховав, де ховалися?

Вип’ю тебе по краплині і все дізнаюся

Скільки на двох нам жетонів в цій касі видано

А ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини

Ми сподівались від бруду вимитись, за руки взятись і вийти

Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти

Але ось тут, прямо тут

Між ребер з’явився порожній кут

Я кричав, просив, благав, вважай

Бо ти для мене і пекло, і новий рай

Схибили раз — і все нанівець

Так мій зошит зламав її олівець

Так, я сильний, я вільний, але пустий

Ти підкажи, коли відпустить?

А ми дивитись не хтіли, як квіти сталеві ростуть із глини

Ми сподівались від бруду вимитись, за руки взятись і вийти

Вибач, я більше не буду з бруду ростити сталеві квіти!

Говоришь - все обо мне знаешь ты, даже стены имеют глаза здесь

Ну у кого уже научилась, дай ему мою рубашку — белую ту

Ты такая, как я, сломана

(Troubles said «hello», joy said «peace and love»)

Но там, где я себя запихал ни психолога, ни шамана

После всего, через что прошли начинать снова все с нуля!

Небо-небо, слышишь, небо, я земля, потому что уже тот день когда

Мы срываемся на крик и я не знаю тебя — я привык

Если можешь без меня идти дальше, то подскажи, когда отпустит

Ожидающие руки твои сквозь валуны лодку правлю

Из кожи выпрыгну копьем, стрелой вперед

Рядом в последний твой вскрик я себя поставлю

Чтобы все снова начать, сыграть наш общий сет!

А мы смотреть не хотели, как цветы стальные растут из глины

Мы надеялись от грязи вымыться, за руки взяться и выйти

Извини, я больше не буду из грязи растить стальные цветы!

Так все и устроено: здесь зашив — там течет

Если упал - встань снова, переложил на другое плечо - пошел

Нехватка людей, сумерки мыслей, положи им край

Если все никак — переворачивай винил, крути еще

Куплены-проданы, забыты-упомянутые

Но не украденные солнечные наши дни, нет

Разные, когда грязные, когда хрупкие, нет

Хочешь извини, хочешь «извини» — но

Кем тебе был, кем теперь стал, кем мне была?

Мы были на все это согласны, прошу

Только не сегодня, слышишь, только не сегодня!

Я пытался, знают на горе, быть кем я являюсь

Только мне мое, себе только свое

Ибо вскоре волны смоют следы

Там, где общий язык искал с тобой

В небе ночном августовском наше приданое

Почему так долго проходил, кто прятал, где прятались?

Выпью тебя по капле и все узнаю

Сколько на двух нам жетонов в этой кассе выдано

А мы смотреть не хотели, как цветы стальные растут из глины

Мы надеялись от грязи вымыться, за руки взяться и выйти

Извини, я больше не буду из грязи растить стальные цветы

Но вот здесь, прямо здесь

Между ребер появился пустой угол

Я кричал, просил, умолял, считай

Потому что для меня и ад, и новый рай

Промахнулись раз — и все насмарку

Так моя тетрадь сломал ее карандаш

Да, я сильный, я свободен, но пуст

Ты подскажи, когда отпустит?

А мы смотреть не хотели, как цветы стальные растут из глины

Мы надеялись от грязи вымыться, за руки взяться и выйти

Извини, я больше не буду из грязи растить стальные цветы!