Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Родная мать моя, ты ночью не доспала,

Ты водила меня у поля край села,

И в дорогу дальнюю ты меня на заре провожала,

И полотенце вышитое к счастью дала.

И в дорогу дальнюю ты меня на заре провожала,

И полотенце вышитое к счастью, на судьбу дала.

Пусть на нем цветет росистая дорожка,

И зеленые луга, и соловьиные рощи,

И твоя неверная материнская ласковая улыбка,

И печальные глаза хороши твои.

И твоя неверная материнская ласковая улыбка,

И печальные глаза хорошие, голубые твои.

Я возьму то полотенце, прости, как судьбу,

В тихом шелесте трав, в щебетании дубрав.

И на том полотенце оживет все знакомое до боли:

И детство, и разлука, и верная любовь.

И на том полотенце оживет все знакомое до боли:

И детство, и разлука, и твоя материнская любовь.